Я мовчазна, мов дерево, мов камінь. Я стоголоса, наче ліс, ріка. Смиренна перед Господом у храмі, - Ніколи ж бо не відмолю гріха. Мій гріх великий в тому, що я - жінка. Я - самка. Я - спокуса. Я - Ліліт. Для когось - перегорнута сторінка. Для іншого - ношу під серцем Світ. Мій тихий світе, гарний і потворний, У тобі все: і радість, і біда. Приходить і до мене чорне горе, І біль, буває, днями сповіда. Та я вдаю, що сильна й непохитна. Мабуть, у цьому мій найбільший гріх, Що плакати умію. Очевидно Тому так заздрить жінці чоловік. |