Ми звозим по крихтах волю у рідні краї віками ми їй насипаєм кургани, легенди свячим й пісні, Велике Свароже Коло усіяно вщерть хрестами з трипільських долин Аратти до вершів Карпатських гір. В нас аріїв кров з аортів стіка в кімерійські вени, крізь серце проходить скіфів судинами кочівників, сарматські легені вкотре ворушать в нас антські гени, а русичів слава й міфи гуртують в коші чумаків. Ми діти козацьких вольниць, ми діти степів і лісу, ми діти славетних січей, ми діти заплав і гір, нуртує в нас дух крамольний, всилаєм нужду до біса, вглядаєм вітрам у вічі і топчемо сум зневір. Тернова чумацька доля, солоний чумацький клаптик - шукаєм вселенську правду здавен від часів Христа. Нам світять провіщі зорі вогнями шляхів-галактик, на наших чумацьких гарбах тектити й гірський кришталь. Та вибору час надходить, пора побороти злидні, те все, що в світах зібрали, в озимі засіять жита, щоб знову якісь заброди не вбили залізні тиблі і край наш не розіп"яли, як юди колись Христа. |