Я є прихильником твердих сполук.
Люблю метал, розкалений в горнилі,
з якого можна сотворити диво,
могутній крейсер, голку або плуг.

Я люблю дерево в зеленому вбранні
і запах стружки під різцем рубанка,
гарненький столик і новеньку лавку,
і язичків таночок у вогні.

Але мене завжди чомусь лякає газ -
без кольору, шкідливим сірководнем
повзе в легені одорантом модним,
отрутою вбива красу і час.

Вдяга планету в ланцюги оков,
брутальний, хижий, поїдає кисень,
як гриб ядра, над небокраєм висне,
точку роси й терпіння перейшов.

Його вогонь зрадливо обпіка,
сморідний запах ставить на коліна.
"А, ну його!" - сказав Дніпро-ріка
і закрутив, наче Геракл, турбіни.