У слові заплуталась, ніби в сорочці, яку
відкинула похапцем я (або ти) на підлогу.
А думка намацує думку. А руки м’яку
і сильну долоню. Нікого. Нікого. Нікого
я так не любила ніколи, як тут на межі
у цих коридорах, неначе порталах у часі.
Ти тільки читай мені вірші, дурниці кажи,
бо мить не вертається вдруге у жодному разі...
А ще не пускай із обіймів у ніч і громи,
і сни неміцні, як руду комашню, не полохай.
В однім перехресті життів опинилися ми
і перечепились обоє – ті самі пороги…