Naissance de Vénus

З безодні млистої холодна ще і пінна,
У вируванні хвиль стрімка зринає плоть,
На світло вивержена із морських гіркот,
Звільняється від пут, народин потрясіння.

Усмішка ледь тремтить, рук вигином  прекрасна,
Рамена зранені виблискують омиті,
Немов Фетіди променисті самоцвіти,
Струмують стегнами м’які шовкові пасма.

Збігає з гравію вода хмільним  потічком,
Тамує спраги невгамованість, і звично
Пісок слідів спиває ніжні поцілунки.

Та з тисяч поглядів туманних і безликих
В очах огонь прозрінь, мулка підступність трунків,
Нестримний сміх валів і брижів танці дикі.