Опаде жовтий лист. Наче віхола, здійметься відчай та підхопить його, понесе у далекі краї, і шалені вітри перепудять літа потойбіччям, з диким реготом в злості ламаючи долі плоти. Чи подумав тоді, що останні безсніжнії зими, обезбарвлені весни, від спеки потріскані дні будуть, наче листок, гнати долю шляхами чужбини, а зв"язковими стануть журливі лелечі ключі. З їхнім клекотом я зустрічаю безросі світанки. Тут десь сонце стає, але радість від того мала - наче лист той сухий, у раю почуваюся бранцем, бо нерідною є ця плодюча чужа сторона. Так хотілось б злетіть і полинути в далі далекі, де, як хліб, чорнозем і калина, і буйні гаї, в край, де я народивсь, де гніздяться ці білі лелеки, де листок цей сухий цілували колись солов"ї. Чом же доля гірка так підвладна вітрам-ураганам? Чом у рідних краях від розрухи не втримать гнізда? Знов лелеки летять, знову клекіт, як крик, океаном, і летить жовтий лист, наче жовта осіння журба. |