День пам’яті прийшов, як давній біль,
Мабуть, тому так хочеться мовчати.
І хоч пісні лунають звідусіль,
Моя душа не хоче святкувати.

Я гріюсь біля Вічного вогню,
І чую – б’ється в монумента серце.
Скликають вдови всю свою рідню,
І тут ніхто їм зайвим не здається.

День пам’яті, день споминів і сліз,
Що, наче роси, на ці квіти впали.
У шепоті зеленому беріз,
Багато літ зозулі накували...

А спогади печуть, немов на рані сіль,
Мабуть, тому так хочеться мовчати.
І хоч пісні лунають звідусіль,
Моя душа не хоче святкувати.