Як тихо скрізь…Німують навіть стіни…
Хоч раз би обізвалися за ніч….
Хіба хтось прийде? Клич ачи не клич…
Ні голосу… Ні слова… Ні сльозини…

Не скрипнуть двері… Душі, мов руїни…
Знайти в них можна завалящу річ…
І сам її не бачив ти увіч…
Забуті душі стихли, мов каміни…

Де той, що носить сонячний кларнет?..
Ніхто не бачив і ніхто не знає…
Дешевий стило…  дорогий стилет…

І все ж… Послухай… Десь душа ридає…
Нічого в цьому дивного немає…
Бо там живе якийсь дивак – поет…