ВІРНІСТЬ ***  Г.А.

Один поет сказав: сонети куці…
А я за строгу форму їх люблю.
Зерно я кину в сонячну ріллю,
Й радіє серце батьківській науці.

Я в юності засіяв поле всуціль,
І легко так, як в небі журавлю.
Я знаю, що однак його зловлю,
Хитрую трохи – я втомився буцім…

І знову аркуш орють лемеші,
І солодко, і боляче душі,
Як рясно поле всіяне рядками.

О друже мій, відважився – пиши,
Але сумління не продай ні грама,  –
Довіку проти слова не згріши.