Твої слова, мов стріли у мішень,
Впиваються у вечорові сутінки.
Просякнуті стражданнями душі,
Мов щупальця, повзуть рядочки речень.
У розпачі розгублені листи
Невизначено тицяють губами
У тіло перевтомлених зізнань,
Що грають мовчки партитуру зречень.
Образа ночі дихає на день
Вчорашнього невиспаного сенсу,
Тонкими візерунками страждань
Вкриваючи прозору шкіру Лети.
Летять осінні усмішки зітхань
Листками вже померлої берези…