І не об’їдеш, і не оббіжиш...
Єдині очі, посмішка і руки...
В тенетах рим заплуталась любов.
І рветься зойк – без віддиху, без звуку.

Куди й навіщо? Він уже не твій.
Чи й був коли? Немає порятунку
від слів і музики, насмішкуватих фраз...
Питво кохання – найгіркіші трунки.

Солодкий біль. Терпке прощання. Мить.
І – доживай, цвяхована: НІ-КО-ЛИ...
Так, кажуть, не кажи. Я не кажу.
Живе надія й на останнім колі.