Липневий солярій. У море дерев ховаються сонно твої бригантини. Це місто таке старовинне, що хочеться взяти його манускрипт і мовчки вивчати вигадливий шрифт, допоки асфальти остигнуть. Блукає загублена тінь. Симфонія сонцестояння. І приспів любові гортанний із вікон навпроти звучить. Сієста. Чужий краєвид. Таке безконечне тривання, неначе секундно розділений день не можеш, як пазли, зібрати в картинку, і тиша, і спека, і люди в будинку в повільному танго у вечір пливуть. Повзе безнадійно в термометрі ртуть угору. Пора відпочинку. |