Хочеться жити, як смерть, – не модною.
Хочеться щастя у баб поцупити.
Хочеться вірші писати Мовою –
Нашою, кльовою, не «хранцузькою».

Перепливати карпатські повені
І жонглювати трьома сокирами.
Хочеться образів нештампованих,
З палеоліту іще не збираних.
   
Щоб, захлинаючись від нестримності,
Дзвони котилися міддю совісті…
Хочеться вислизнути з мейн-стрімності,
Постмодерновості і попсовості.                        

Хочеться вештатися вокзалами,
Пити «шмурдяк» на нектарі вшивому.
Начебто все, що могла, сказала вам…
Дивно…
А Мова жива лишилася…
                                     1 березня 2011 р.