Мені наснилося натхнення. Воно прийшло до мене в хату. Воно сказало: «Я реальне, Як ліжко, квітка, ложка, чайник… Не проганяй мене ніколи, Бо я образитися можу І не прийду до тебе більше. Коли тебе вночі розбуджу, Коли підніму – встань із ліжка І запиши усе, благаю, Бо я образитися можу І не прийду до тебе більше. Ти обрана. Тебе обрало Для себе я. Тобі відкрию Таємні творчості стежини, Навчу тебе лишати тіло І перевтілювати душу, Лиш підкоряйся, йди за мною, Бо я образитися можу І не прийду до тебе більше. І не лінуйся. Будь собою! Не бійся бути не такою, Бо всі – це всі, а ти – це сонце, Яке мене під серцем гріє, Яке дає мені не вмерти. Бо я без тебе не здійснюся, Не зможу втілити в реальність Думки і задуми. Ти можеш В житті без мене, – мене ж немає Без тебе зовсім. Бо ми з тобою В човні одному. У зв’язці щільній Під парашутом, що не розкрився, Але достатньо у нас є часу, Щоб рятівне кільце щосили… Та де ти? Де ти?! Тебе немає. А, ти вже пишеш?! Ну слава Богу! Я не ображуся ніколи. Тебе я більше не покину – Віднині житиму з тобою. Бо ти найкраща. Моє ти сонце!» Мені наснилося натхнення… |