Постарiлi листки, лiсовi Одiссеї!
  У безпам’ятну даль простелились вiтри.
  Обступають Ітаку шторми невеселi,
  І в сирени останньої голос охрип.

  Для повернення в серцi немає причини.
  Заберiте у безвiсть видiння сумне:
  Обтрусивши з гiлок випадковi дощини,
  Синьоокими кронами лiс пiдморгне.