Вже йди, я втомилась, і руки важкі, мов сон, втирають з чола вологі пітні видива. вже йди, як, було, безсила і я ходила від болю до крику, від вікон і до ікон. хай двері прочинять, хай палять сімсот вогнів, нехай в рушники загорнуть і ними вкриють. хай віхола-баба сніг потопельний сіє, хай вітер у глеках виє свої пісні. покинь, бо не сила, я хочу й собі лягти, як тихо лягає сніг на зопріле сіно, як трави лягають мертво землі на спину, як руки - на груди, як на чоло - хустина, вже йди, бо інакше, ангеле, я не встигну, побачити, як заграва зотліє в синє, як місяць на іклах буде гойдати сина; побачити, як з-під лавки, з моєї тіні народиться ніч; зголоситься провести. |