Вітри потойбічні.
Порожні воронячі гнізда.
Задумливі тіні на дні золотої ріки.
Пегаса у яблуках димно-розпалені ніздрі.
І Музи моєї хітон безкінечно легкий.

Свіча у хлібині росте еротично і свято.
Вже перші сніжинки упали на скроні мої.
Прожито немало.
Написано також затято.
Проведено ближніх і дальніх у вічні краї.

Занудно від слави.
А хочеться тайни і мами...
Первісного всього,
Чи вічного світлого сну
Обабіч старого іще дерев’яного храму,
Над серцем згорілим –
Калину, пташину, сосну...

А поки що –
Бунт мій із дзвоном розбитого льоду.
І – кола по колу.
Й вороняче око зорі.
І Шлях – крізь уродів і снобів –
Лежить до народу,
Який посилає на хрест молодих бунтарів.

Жде вперто і стерпло тоді воскресіння розп’ятих.
Возносить до Бога їх.
Чуда чека від чудних.
І нікому коло трикляте оце розірвати.

Висоти безбожні
В серцях,
Де нема глибини.

28 лист. 10