…не потривожмо імені.
Із далеких стожарів
прилітає твій коник  
і стукає у моє вікно…
І починає світати…
І з напівмороку,
немов зі старих
пожовтілих газет,
проступає
чисте юнацьке обличчя
загубленого вершника.
І бездонні всепоглинальні очі
докірливо:
“Пам’ятаєте: хлопець згорів,
як зоря, між хлібами, –
То пам’ять”.
Не потривожмо.