На тебе вчора осінь полювала. Нечутно йшла, тлумила полини. А день гасив багаття вдалині. А ніч на тебе ткала укривало – Яріла лиштва холодом війни, З дерев спадала золота навала, Невтомна креш, багряні жупани. А ти собі заснула перед вечір, Аж час знітився і сповільнив плин. Твої крізь постіль кучері текли І дихали в свободу й порожнечу... ...прийшли гінці по тебе з кушпели, І, невагому, завдали на плечі, І, невагому, в сутінь понесли. І лють моя розкинулась, розквітла, У дику ніч, пречорну і страшну. Кресав мій кінь зірки в озимину, Аж світляки виходили із жител, Мені дорогу слали мохосвітлу, На поміч звали звірів з туману. Пекельний бій. Солдати паперові В несилі полягали у пирій... Твоє обличчя, мов ріка з гори, Текло до мене вільно і безмовно, Світилося рахманно й шерехово, Єднало тишу берегами брів.
|