Витри сльози солоні, мила,
Не ятри душі, не печи.
Вже в подушку плакать не сила –
Треба плакати на плечі,

На моєму непоказному,
На такому геть некрутім.
Зрозумій: ти зі мною вдома,
Ти – усе у моїм житті.

Шлях не завжди лаври вінчають.
Казка є. І нема ніде.
Та дорогу круту здолає
Тільки той, хто по ній іде.

На вершині гори розквітне
Квітка кольором в дику кров.
…А любов – та ж сама вагітність,
треба виносити любов.