Так  ніхто  не  прощається…  Де  не  клянуться  травою
на  живому  снігу,  де  сосна  виростає  кривою,
де  водій  утрачає  пильність  і  гасне  в  літі,
я  не  стану  на  лікті…
Так  не  плачуть  занедбані  діти,  йдучи  із  дому…
Подолавши  себе,  суперечки,  недільну  втому,
причаївши  страшну  історію  за  щокою,
я  тебе  заспокою…
Так  ніхто  не  прощається…  Весело…  Бо  зарано
повертати  назад,  не  пізнавши  всього  туману,
не  дійти  до  війни,  переситившись  камуфляжем…
На  чужому  поляжем…
Піде  світло  повільно  донизу  по  восковій  вені,
заворушиться  дим  у  вікні,  безкінечність  у  жмені.
І,  помноживши  попіл  на  попіл,  відпустимо  кому.
Так  не  буде  нікому…