Я прийшов на могилку до вас, І дружина, і внуки, і діти Кожен рік у один і той час Ми приносимо, мамо, вам квіти. Вибираєм вже висохший цвіт, Витираєм потрісканий камінь. Скільки ж то пройшло уже літ Як Господь розлучив нас із вами? Ви, напевно, то бачите все, Може поруч десь ходите, мамо, Бо в могилці то горе людське схоронили отими роками. Схоронили у ній весь ваш біль, Ваші сльози, і муку, і тугу, А самі ви лишились живі, Тільки вимір обрали вже другий. От із нього приходите ви Оповитими сумом ночами, Прикриваєте буйні вітри, Не даєте змочить нас дощами. Заглядаєте сонцем в вікно І за руку ведете по стежці, Лиш промовить нічо не дано, Хіба теплим відлунням у серці. Ну а нам як віддячити вам? Хіба в щирій молитві просити, Щоб на хвильку явилися нам І жалобою гніт запалити. |