Прикутий ланцюгами до землі,
Він з тугою взирав у сині далі
І пружив м'язи, пробував стальні
Ті пута, що злетіти не давали.

Лише думками озирав весь світ,
Лише любов'ю обнімав планету,
І серце краялось від пережитих літ,
І кров тяжіла, мов свинцем розлита.

За стільки літ нічого не зробив,
Прожив життя, а результатів - «зеро»!
Здувались вени, ніби батоги,
Та пута (щоб порвать) не було сили.

Ще раз напружся! Ще один лиш раз!
Вклади у це зусилля згусток волі,
Вклади вогонь, що в серці не погас,
Вклади страждання, й оберемок болю!

Затисни зуби, притисни язик,
Свідомість - у очікуванні злету!
Напнулись жили і завмер кадик,
Щось затріщало...Я лечу, плането!