Залопотіло крильми ластівча, Здіймаючись над зеленню у сквері, Мов пустотливе чарівне дівча, Коли йому у двір відкрили двері. Над ним з тривожним підсвистом батьки Кружляють застережливо обоє, Стрілою пролітають крізь гілки І звуть маля летіти за собою. «Не бешкетуй! І не части крилом! Навчися сили зберігать в польоті, Не опускайся низько над ставком І спочивати не сідай на плоті! Лише увись здіймайся, в височінь - Ізвідти видно всю красу довкола, Не відставай, маленька, від батьків, Кругом гніздечка летимо по колу! Як треба вниз - ти крила розпусти І вітерець позаду підіпхає, Не метушись, не бійся, не страшись, Домівка рідна все тебе чекає! Де б не була, коли і буревій - По запаху відчуй дорогу, доню. Той запах отчий - оберіг є твій І він завжди позве тебе додому! Лиш не цурайся в помислах його І не соромся вбогої оселі, Бо хто забуде про своє гніздо - Тому і рай обернеться в пустелю!» |