Немає страху. Ця любов - свята вода, що стала соком винограду... Ванда Нова Поети кохають - і ніжні пелюсточки віршів злітають увись, де мабуть, проживає пан Бог. І падає в воду краплинами шепіт їх віщий: стає та вода виноградним причастям на двох. І кожен чарує у власнім куточку Едему - саджають і полять, щоб можна й корисно усе! Одягнуть коханих у пісню, немов діадему, Найменшій травинці й мурашці придумають сенс... Обранці поетів - звичайно ж найкращі на світі! Бо вітер в волоссі, бо погляд і зморшка між брів.. Візьмуть їх у рай, але часто вертаються нАрізно звідти. Чомусь не співається там - у теплі і добрі...
|