Народжувались у багатті,
де лава палала руда.
Був сонячний вітер нам батьком,
а матір‘ю – синя вода.

Вони нас прикрили собою:
освячена на прапорах,
дзвеніла розпечена зброя
у бронзових стислих рядках.

Ми ж, стиснувши губи, навколо
шукали розради на те,
що мерзло безмежжя в «ніколи»,
а вічність в цупкому «ніде».

Рвонули їх разом з серцями
із простору, часу, землі,
й від того не гаснуть ночами
у синяві жовті вогні.