Торік було спекотно у цей день. Розплавлена будинків цитадель пливла у небо. Пухом тополиним слова чіплялись римою за зміст, Здіймались у важке повітря міст, відкашлювались, ніби з пилом слина. Торік, неначе в пеклі, так пекло. Химер пухових клеїло на скло і плавило асфальт на чорну глину. Сліди підборів ніби діри куль, шляхи далекі, множені на нуль. Чия тоді, торік, була провина? А цьогоріч здощає у воді значимість слів і знаковість подій, і тоне те, що бачилось нетлінним. Чому вертаюсь подумки до дня, пропалена і випита до дна? Невже шукаю власну половину? Сльозу ковтаю, гіркоту і слину... А винен хто? І чи була провина?.. |