Прикрита,
ледве,
листям –
осінь,
з крупчастим схльосталась дощем
І вовчим ву-у-у…
У схронах сосон,
життя обплутавши вкінець,
тепло останніх слів відносить,
туди де…  
Жевріє
сердець,
хмиз,
ледь-не-ледь…

А навпрошки – кого питати…
Кого, нарешті, катувати…

Щоб, завірюха…

Навпростець.