Незворушний торшер в півнапруги світив економно,
І щеміло з глибин (десь під серцем нерідко щемить),
І мелодія в тиші між інших блукала так скромно,
І просила вона: «Почекай, зупинися на мить.

Зупинись, озирнись, я скажу тобі щось надважливе,
Ти мене обери, хоч бувають стрункіші лади,
Ти послухай мене, хоча зовні я трохи тужлива,
Я тебе проведу, де ніхто ще з людей не ходив.

Я тобі покажу те, що зовні, і те, що насподі,
Що незримим є для заклопотаної голови,
Я — насправді це ти, я — одна із примхливих мелодій,
Ти прозрій хоч на мить і мене, невловиму, влови.

А не вловиш коли, то нічого вже тут не попишеш,
Як нерідко бува просто так, ні з чиєї вини,
Чисті звуки усі витікають з неквапної тиші
І впадають у тишу, якщо не почуті вони...»