Щоночі працює лампа, а я біля неї – каюся. Щоночі ця лампа світить, а я – течу на папір. І аркуш сліпий – темніє, у себе мій зір вбираючи, і аркуш невинний – плаче, уперше пізнавши біль… Як добре в уявнім світі, коли він добром населений! Як страшно в уявнім світі, в якому потворний гріх… Ця лампа щоночі світить – так зроблено і так велено. Цей аркуш не знає, де дітись від одкровень моїх. Повірений і причетник, ще трішки – і співучасник, у штучному світлі чесно він учить науку жить. І може, найкращий вибір у просторі цьому й часі – сказати йому «спасибі» і в чистім вогні спалить…
|