За шклом, за шклом… Всі ваші дні за шклом. Долоні розмальовані під долю. В розколину душі життя стекло, Втопивши зойк знервованого болю. Холодні ночі звалися любов. А дні пекучі зневажали пристрасть. І ткалася байдужість, як покров, Круг шиї обвивалася намистом. І тисли пальці на бліде чоло, Немов шукали вихід із провалля. Життя текло, життя собі текло, Так ніби й не здіймаючи на палю. А шкло рипіло, як останній сніг. А шкло тріщало, як льоди лютневі. А шкло могло… не падало до ніг, Чим далі в вир, нагадуючи невід. І ви хапались за краї щілин, Котрі до кістки краяли вам долю. І вже не знали що душі болить, І чи просити збавлення від болю…
|