Моя любов минає не минаючи –
повільно осідаючи в ночах
і днях моїх, вона там творить твердь,
перед якою відступає смерть,
бо, як свіча жертовна, незгораюча,
вона здолала страх
         і терпить Страх…

Моя любов минає, не лишаючи
мене у самоті на глум чи суд
нелюблячих, які спиняють мить, –
вона в мені страждає і болить,
добро від зла невтомно відділяючи
і живлячи неявлену красу…

Моя любов минає, повертаючи
мене, вже преображену, у світ,
який не знає, що таке Любов,
який не хоче знати нас обох…
В якому я минаю, наближаючись
до Неї – крізь загати днів і літ.