Опубликовано: 2010.03.17
Поэтический раздел: Универсальная лирика

Наталия Фурса

* * * *

Іще одне прощання не навіки –
прощань навіки в смертних не буває,
та навіть сонце в зиму вистигає,
а стиглий плід торкається землі…
Вік – це єдине, що не має ліку,
бо перед Вічним ми завжди малі.

Ще сіпаються в спомині повіки,
продовжуючи розкадровку раю,
а губи іншу назву підбирають,
а пальці крихти котять на столі…
Іще одне прощання не навіки –
де тільки біль, та вже слова не злі.

   Ростуть досяжні ще учора піки –
імлисті хмари контури ховають,
та очі іншу стежку обирають –
униз, де осінь гріється в золі…
Іще одне прощання не навіки,
іще одна самотність
               у ріллі...

2007
© Наталия Фурса
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/24605/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG