Опубликовано: 2010.03.17
Поэтический раздел: Универсальная лирика

Наталия Фурса

КАВОВІ ЗЕРНА

Розгризає кавові зерна
жінка-птаха, жінка-комаха.
Осінь пізня. Вогко і темно.
Зерна смажені. Зерна пахнуть
гіркотливо і солодкаво,
як прощання з тутешнім світом.
Ніч тече, мов прочахла кава,
у щілини й на смуги злітні…

Жінці-птасі, жінці-комасі
ані вирію, ані скиту, –
тільки зерна, затвердлі в часі
і обточені чорним вітром.
Вже тужавіє крапля слізна,
як наплив на корі колючій…
Так не любить лише вітчизна –
невідчепно і неминуче.

Це не подвиг і не розплата.
Просто – доля: цій жінці-птасі,
просто неба цій жінці-комасі
зерна кавові розгризати –
нині й завтра, отак, як вчора,
й не облизувать губи чорні…
і облизувать губи чорні…

2004
© Наталия Фурса
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/24604/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG