Після глибокого занурення уже не ковзають поверхнею. Після самотнього походу вже не змагаються на швидкість. Якогось дня ти зацікавишся не смертними, а – більше – мертвими, якогось дня, мов черепаха, зневажиш виглядом і видом… Щоб жити довго, треба вижитись, щоб жити мудро, треба випектись, поміж вдиханнями і видихом останньому любов віддати. Якогось дня над джерелом твоїм збереться хмара, важко й випукло, і попливе в неситий ирій, щоб там дощами проростати. Земля незнана – та, що стоптана. Земля непізнана – відштовхнена. Вершок на вимерзлій поверхні, не пущений у ріст, – всихає. Засипана криниця краплею проб’є глибини і потоками стече до центру – а ядерна вода уже не замерзає…
|