Стрічати суботу – як тишу, готову віддатися на волю твою і всотати слова неозвучені… Стрічати суботу – як час, що обмежений датою і більше ніким і нічим… Знати: світ цей не знатиме, чи втішений буде і чим буде тяжко засмучений цей шмат, цей відрізок, цей дар, цей ліміт, що обкладений податками тижня, податками тіла й обов’язку (ховається благість за працею, наче за латами – так хворий од світу ховається сном і палатою, свідомий помилки в кінцевому гострому розв’язку)… Стрічати суботу – мов кут тупиковий у просторі, що дасть передишку – спочинку прогірклу іронію: там речі оджилі, новітнім бомондом не прощені, все гостре й колюче, всі діри й щілини замощують – щоб вічний втікач запізнався з ерзацом гармонії… Стрічати суботу – розчулено, втішно, розслаблено, ні з ким не ділитись, себе зворохоблено множачи – між волею світу й набутими вільними рабствами – на дня одиницю яка лиш одним і приваблива – що названа Божою…
|