Найперше – запах. Липоцвітна мла, що мляво вигинає жовту спину, як літня кішка... Мчати без упину, і безголово падати! – мала, в сукенці синій, де горохи білі – в зелені трави! Клеймами на тілі – іржаві плямки йоду – дуй чимдуж! Добігти, і пунктирно-білий вуж за крейдяними стрілками: знайди! Її за руку виведе з біди – по лабіринтах пам'яті, дворами – туди, де всі живі, де голос мами летить дзвіночком, і луна по тому шукає доню в сутінках: - До-до-мууу... - Ще трохи, маааа! І коники надсадно мелодію підхоплять – і над садом, над липами, над бруком полетить: Життя – це мить. І щастя – мить... Щемить медова туга вчаєна. І чаєм лікує мама сльози та відчаї, і човником відчалює в «тоді» блаженне літо – кола по воді – пускає жабок дівченя цибате в горохах білих. Класиків квадрати: «Сім-вісім-девять-десять-сонця коло!» Назад – на правій ніжці... Завтра – в школу.
|