Розрубане щастя на кінчику леза Стікає в долоні, підставлені нами, Згвалтована осінь... Душа на протезах... І ти, як колись, і ти знов той самий. В кутку розривається тиша гучно, Знімаєм втому, як персні з пальців, На ноти покладена ніч милозвучна, То хто ми з тобою? Кохані? Коханці? Наш час живе у напівсекунді, Твоїх цілунків настій ванільний, А завтра знову в меню кислі будні, І світ за вікном такий божевільний. А поки що з ніччю удвох в онлайні, Належим сьогодні рідному Богу В широтах тропічних чужої спальні, Де сходяться всі безкінечні дороги. Кохання ковтаєм, як воду риба, Схрестивши душі свої докупи, А небо на стінах – відрізана скиба Й годинник руками по вухах лупить. Ну скільки можна мовчати криком? Дивитися в очі, як у дзеркала, І ти той самий... і я вже звикла Та тільки обіймів на ніч замало... Розрубане щастя на кінчику леза... Закровоточить у ранок пекучий, Мов ангел звову безкрило щезнеш, Лишивши вірші, як шрами болючі...
|