О, як тобі хотілося землі...
Шматок. Окраєць. Щоби син і древо...
І я здирала із долоні лід,
І йшла по сина - Сніжна Королева.
                                                         
А вчора юну пальму обійняв...
І в мене - поступ. Вивільнились руки!
Вкриває діаманти порохня...
Шматком велюру радять пил змахнути.

Нестримна злива пригина зело,
Вернула блиск очам, а трону - барву...
Мені поталанило: літ багно
Уїлося лише в ялину крайню.

Усе замерзне. І лишиться син.
А ти...чому не грієш - з висоти?