Звичайно, що ні дотику, ні струму,
Ніяких „так”, ніяких „ах!” і „ще...”.
Не додаваймо клопотів і суму
До того, що і так в душі пече.

Розхлюпайте не сльози, не молитву,
Не чорну ніч, а... по столі коньяк.
Якісь такі в крові нуртують ритми...
Туман, як безум? А чому це – „як”?

Ще лише крок, ковток лише і... знову –
Не видихну... Ви не вдихнете без...
А можна було б і не йти додому,
А трохи раю вкрасти у небес.