Не чіпаю кохання своє безглузде.
На світанку не пещу його вітанням, -
Затуляю крильми, щоб не взріли люди.

…закамарок душі воно обмітає,
І наспівує так, що аж в серці тісно...

Я той наспів ховаю під ночі денце.
А він покликом вперто бринить первісним.
І так страшно – а що коли обірветься?!

Те кохання то гоїть, то ятрить рану…
І немає ніякого порятунку.
Я давнішню знайому вдаю старанно,
Коли Ви потискаєте дружньо руку.