Задушлива периферійна воля. І жити нецікаво. І ніяк. Пишу пісні. Сильнішаю від болю Човен роблю. Дивлюсь на Зодіак. На Сході – келих риб’ячої крові, На Заході – глибокий синій дзвін. А тут домашньо, тепло, вечорово, І вишиті пташки на рукаві. Здалека чути дивний голос моря, Довгобородих старців шварготню. Ні тих, що тут, ні тих, що в поїзд скорий... Я не виню. Лелечі гнізда. Церква-торт синенька В моїх краях, де рай і кураї, Де журавель криничний низько дзенька, Перуна ідол за хрестом стоїть. На білих корах написи червоні. Зарослі вітром скелі, скрип сосни. І спогади, неначе сиві коні, Пасуться вздовж бандурної струни. Ріка велика. Плакати не вміє. Тече й тече. Кипить сльоза зорі. Задушливо... Космічний вітер віє... Зелений лист зрива з календарів.
|