Прямісінько в серце. З часів Робін Гуда Ця осінь, здається, точніша за всіх. Ключі журавлині цілунками Юди Торкнулись небес і вже падає сніг Пожовклого листя, що вальсом кружляє… Банально? Нехай, та чи краще за вальс Dies Irae, що кличе прощатись із раєм останнього літа приречених нас. Приречених знову пірнати у осінь, І марити літа едемським теплом. Гей, відьмо-жовтушнице, може вже досить Махати над Стіксом самотнім веслом? Натягнуті струнами стомлені нерви - Торкнеться смичок і поллється романс. Подивиться сумно з-за хмари Мінерва І візьметься знов розкладати пасьянс Із нот і мелодій. А як же хотілось Співати на честь Афродіти-весни, та знову здаюсь переможцю на милість І мрію… про вічнозеленість сосни. |