З мого вікна не видно статуї Свободи... Ніяких інших статуй, втім, також. Давно не бачив за вікном такої кепської погоди... неначе на усе життя заліз потворний жук, і замість течії буття ми споглядаєм його кудлаті вуса. Хоч би ж той жук скидавcь на скарабея, та марні сподівання. У Матфея Ні слова про жуків. Повернемось до статуй. Їх бо натицяли в усіх-усюдах стільки, що в разі чого зібрався б з них сякий-такий народ. Чимало серед них було б наброд, та був би люд і знатний - апостоли траплялись і царі. Хто пишно вбраний, хто з листком на пузі, а хтось із фалосом у когось в гузні: одразу видно з Індії приїхав. Було би їм не сумно. Цар Давид напевне б не ганявсь за Голіафом з пращею, тихо б правив статуєвим людом. Із ним би сперечалась дівка з блюдом і тисячею рук. Клялась б: «Я богиня! І вами маю править». Краще всіх було б отому з фалосом у гузні. Його б він, не виймаючи, поклав на всіх, і в Індію. Додому...
|