Перезавантаження печалі.
Душ різких підземні небеса.
Чорнобривці коренем кричали
На бездомний вітер в парусах.

Снігу по-дитячому схотілось.
Триголоса пісня розплелась,
Розгорілась – і десь там зомліла,
Біля рибоокого крила.

Петриківський розпис мого лісу,
На Дніпрі написане ім’я.
Сонне Сонце – вовча шкура лиса,
Що ховає волю в кураях, –
У чиєсь раниме серце світить...

Світить, та не гріє –
Як майбуть.

Осінь...
Аж плоди ламають віти.
Аж у вирій пращури зовуть...