1

До Ялти збайдужів єдиний син...
В Полтаві - дім. Отут єство - мов криця.
Між серцелистих відсвіжілих лип
Мелькають бджоли, незнайомі лиця...

З кольких ударів канчуком Судьби
Глузую... Мов калина, розквітаю.
Геракл Алкіонея зміг убить,
Коли відніс за межі ріднокраю!

Проїсть іржа широкий віадук,
Що сполучає серце з перстю діда -
Немов музейний безжиттєвий крук,
Моя душа у безгоміння піде.

2

А може... син повернеться у Крим?
І рватиме внуча ожину росну
Отам, де він в панамочці ходив, -
У Гаспрі... чи ще далі - у Форосі.

І що я вдію? Не забороню.
Яке напуття прокажу - не знаю.
Не все юнак від матері почув...
Тягну від стежки в пекло, ще плекаю.