По всіх неодмінно лишиться… щось, земля, що всотає собі тіло, світлинка із сонцем, що вже сіло, усі, що впізнали й пройшли повз; сліди на снігу, що до літа зникнуть, принесені кимось живі квіти, народжені кимось від нас діти, кохані, що жити без нас звикнуть; мовчання про все, що вже не-скажеться, шкарпетки, що нами не до-в'яжуться, і друзі старі, що без них змерзнуть; і скрипка, що там, на антре-солях, на двох недоїдений пуд солі, терпкий, недопитий на двох вермут; така випадкова чиясь згадка... де брід дерев'яна в селі кладка, яку я робила. якою ходять. …колись подарований іншим одяг, на щастя розбиті чарки, горшки, метелики-дні, що лежать під склом; поскладене в білі щільні мішки нікому не зроблене чорне зло; колись подарована іншим радість, поскладена в сіру діряву торбу. повинно ж лишитись хоч щось добре...
|