В грушах своїх загрузає осінь. Плакать оце б. Та з ким? Ляльці чогось вицвіта волосся, Сиплються сторінки. Принца немає і сходи жовкнуть Віршами догори. Дивиться лялька голодним вовком, Дивиться на поріг. А за порогом - руді палітури Довгих, як час, алей. Сердиться лялька, лякається, курить, Звично тримає шлейф. А засинає на пів газети, Очі лишень змика, Хлипа над нею в бруднім манжеті Ніжна чиясь рука. Гладить мережки, шепоче-кличе: “Хочеш зі мною ти?” Світить до ранку з долонь обличчя Яблуком золотим.
|