дихає хата грудними голосами аж двері вгинаються од того дихання всі сплять у хаті вже всі так легко їм спиться так далеко на древі давньої пісні матіоли тягнуться до вікон хочуть роздивитися небачену квітку голосу що ночами квітує в грудях під білими сорочками і здатна підняти вгору майже до рушників співаків різноголосих що ніколи ще не були таким єдним хором як тепер піднімаються лави піднімаються руки піднімаються душі обнятися в тій давній пісні замислена Богоматір втирає сльози краями рушника і моя душа хоче спізнати ту пісню простягає глибокий подих у самісіньке її кореневище там десь має бути прабабин голос він як плюскіт відра в колодязі і мамин голос угорі як задихана сопілка летіти б мені з ним і тільки б його й знати але хата не велить хата грозить мені дубовим костуром і приказує мовчати бо лише по той бік темної води куди ніколи не сягало відро даються ті голоси здатні випити твою душу і лишити тебе самого в темряві на краю заплаканого рушника
|