Ні, мадригалів кумам не звивала. Учора мандрувала в Давній Рим… Там дух витав, прорвавши запинало, Півсонний, мов осінніх вогнищ дим… На брук лив дощ химеристий - кривавий, Плач сурми жебонів у небесах. Із трону сходив пишний імператор, Злинав утроби занімілий птах... Це ж звідти родом ясночола хворість, Що косить, не вбиваючи, людей - Невиліковна Манія Обожнень. Слабують владар, миршавий плебей… Є діти Аполлона. Спів кіфари В єстві чутких з народження луна. Під пологом Евтерпи і Ерато Митець росте, тож неміч омина. Пливуть по Ворсклі в тихім надвечір’ї Галери золотасті. Може, в Рим... Я маю ґандж: зі сповиточка мрійна. В палітрі літа блякнуть кольори… Порфірне, мов пергамент музи Кліо, Лягло на аркуш сухозліття кленів… Музичити веселий панегірик? Це ремесло, Полтаво, не для мене.
|